Національний Банк України — державний банк країни, який, разом із своїми філіями, є першим рівнем банківської системи і виконує функції резервної системи. Його було утворено згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 30 бе¬резня 1991 року.
Згідно із цим законом, на нього було покладено такі основні функції:
емісія національних грошей та організація їх обігу; грошово-кредитне регулювання економіки (монетарна по¬літика);
акумуляція і зберігання резервів кредитних установ; кредитно-розрахункове обслуговування уряду (обслугову¬вання державного боргу країни, проведення операцій на ринку державних цінних паперів та валютному ринку);
кредитор останньої інстанції для комерційних банків; організація розрахунків між банками;
видача комерційним банкам ліцензій на здійснення банків¬ських операцій та операцій з іноземною валютою; контроль за діяльністю комерційних банків; накопичення, зберігання та проведення операцій із золото¬валютними резервами країни.
НБУ є особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи ор-ганізації якого визначаються Конституцією України, Законом «Про Національний банк України», іншими законами України.
Національний банк має статутний капітал, що є державною власністю. Розмір статутного капіталу становить 10 млн грн. Розмір статутного капіталу може бути змінений за рішенням Ра¬ди Національного банку. Джерелами формування статутного ка¬піталу Національного банку є доходи його кошторису, а за необ¬хідності — Державний бюджет України.
Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об’єктом права державної власності і перебуває в йо¬го повному господарському розпорядженні.
Емісія національної грошової одиниці
Національному банку належить виключне право випуску го¬тівкових грошей в обіг та їх вилучення з обігу, тобто виконання функцій резервної системи.
У зв’язку з цим НБУ:
визначає порядок ведення касових операцій у народному господарстві;
організовує виготовлення банкнот і металевих грошей; встановлює правила перевезення, зберігання та інкасації готівкових грошей;
забезпечує створення резервних фондів банкнот та метале¬вих грошей;
визначає ознаки грошових знаків, а також порядок обліку пошкоджених банкнот і монет та їх знищення.
Для друкування банкнот та карбування монет в Україні створе¬но власний банкнотно-монетний двір. Із введенням у дію Малин- ської фабрики банкнотного паперу Україна має замкнутий цикл виготовлення національних грошей. Забезпечення економіки го¬тівковими грошима здійснюється через мережу регіональних упра¬влінь Національного банку на замовлення комерційних банків.
Монетарна політика
На Центральний банк покладається регулювання грошового обігу в країні, тому він з певною періодичністю готує для уряду аналіз стану та свої пропозиції з цього питання.
Основні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загально-державної програми економічного розвитку та основних параме¬трах економічного й соціального розвитку України на відповід¬ний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту держа¬вного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Щорічно Національний банк інформує Верховну Раду України про напрями грошово-кредитної і валютної політики, розробле¬ної Національним банком на наступний рік і на більш тривалий період.
Основними економічними засобами і методами грошово- кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через: визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків та фінансово-кредитних установ; відсоткову політику; рефінансування комерційних банків; управління золотовалютними резервами; операції з цінними паперами на відкритому ринку; регулювання імпорту та експорту капіталу.
Банк банків
Щоб підтримати стабільність банківської системи та розширити її кредитні можливості, Національний банк надає комерційним бан¬кам кредити, що використовуються для задоволення тимчасових потреб банків і кредитування потреб, пов’язаних із структурною пе¬ребудовою економіки України. Виконуючи функцію кредитора останньої інстанції, Національний банк України надає комерційним банкам кредити під програми фінансового оздоровлення банків.
Рефінансування комерційних банків здійснюється через аук¬ціони (з 1994 р.), що забезпечує створення рівноправних умов до¬ступу комерційних банків до централізованих кредитних ресур¬сів. Запроваджено ломбардний кредит (з 1996 р.) та операції «РЕПО» під заставу державних цінних паперів (з 1997 р.).
Банківське регулювання і нагляд
Система банківського регулювання та нагляду створена з огляду на необхідність:
забезпечити державою стабільність грошового обігу; підтримати довіру до банків з боку суспільства; гарантувати державою збереження заощаджень суспільст¬ва, довірених банківській системі;
сприяти зниженню банківських ризиків; запобігати кризовим явищам в економіці з вини банків; стимулювати цивілізовану конкуренцію в банківському се¬кторі економіки.
Міжнародній банківській практиці відомі чотири способи ор¬ганізації банківського регулювання і нагляду:
під егідою Центрального банку (зокрема в Україні); провідна роль належить Уряду, як правило, в особі Мініс¬терства фінансів (Франція);
незалежне агентство, що несе відповідальність перед пар-ламентом чи президентом (Федеральне відомство банківського нагляду в Німеччині);
змішаний тип організації, наприклад, у США — Федераль¬на Резервна Система (ФРС), Федеральна Корпорація страхування депозитів (ФКСД), Контролер грошового обігу (КДО), Федера¬льний Комітет відкритого ринку (ФКОР).
Останнім часом окремі банківські операції (насамперед з кор-поративними цінними паперами) переходять під контроль іншого державного органа — Комісії з цінних паперів та фондового рин¬ку в Україні, Федеральної комісії з цінних паперів — у Росії.
Банківський нагляд може бути двох видів: прямий (превен¬тивний) і більш ліберальний — захисне регулювання. На прак¬тиці переважає поєднання обох методів. Закордонна банківська теорія використовує термін «розумний банківський нагляд».
Регулювання банківської діяльності комерційних бан¬ків — це створення органами державної влади чи уповноважени¬ми органами системи норм і правил здійснення цього виду діяль¬ності (рис. 1.1). Правове поле діяльності банків окреслюється:
чинним законодавством, яке регулює безпосередньо чи опосередковано цю сферу діяльності через Закони України, Ука¬зи Президента України;
нормативно-правовими актами уповноважених органів, у яких конкретизуються основні положення законодавчих актів. Нормативно-правові акти НБУ видаються у вигляді інструкцій, положень, постанов та правил.
Рис. 1.1. Форми регулювання банківської діяльності в Україні
Банківський нагляд — це система контролю за дотриманням банками в процесі їхньої діяльності системи норм і правил, уста¬новлених регулятивно-наглядовими органами. Органи банківсь¬кого нагляду мають повноваження застосовувати адекватні захо¬ди впливу за допущені банками порушення. Саме тому банків¬ський нагляд розглядають як одну із адміністративних форм ре¬гулювання банківської діяльності.
Порядок реєстрації комерційних банків в Україні регулю¬ється Положенням про порядок створення і державної реєстрації комерційних банків, відкриття їхніх філій, представництв, відді¬лень, затвердженим постановою Правління НБУ 31.08.2001 р., № 375.
Порядок ліцензування банківської діяльності регулюється Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих опера¬цій, затвердженим постановою Правління НБУ 17.07.2001 р., № 275.
Правила, що регламентують діяльність банків на банківсь¬кому ринку України, розробляються Національним банком України у вигляді інструкцій, положень, правил, які обов’язково затверджуються постановою Правління НБУ і набувають чинно¬сті з моменту їх реєстрації в Міністерстві юстиції України. Зміни та доповнення до нормативно-правових актів НБУ затверджу¬ються в такому самому порядку. Нормативно-правові акти НБУ публікуються в періодичних виданнях для широкого кола корис¬тувачів, а до відома банків доводяться електронною поштою. По¬рушення правил, що випливають із нормативно-правових актів НБУ, веде до застосування адекватних заходів впливу відносно банків-порушників.
Правила бухгалтерського обліку та звітності розробля¬ються Національним банком України. З початку 1998 р. у ба¬нківській системі України запроваджено міжнародні стандар¬ти бухгалтерського обліку (МСБО). Усі зміни в бухгал¬терський облік та вимоги до форм звітності запроваджує На¬ціональний банк України. Перелік щоденних, щомісячних, щоквартальних та щорічних форм звітності міститься в Пра¬вилах організації фінансової та статистичної звітності банків України, затверджених постановою Правління НБУ 12.12.1997 р. № 436. Роз’яснення щодо їх змісту та порядку складання до¬водяться до банків окремими нормативними актами, що регу¬люють окремі сфери діяльності, та окремими листами НБУ електронною поштою.
Для регулювання діяльності комерційних банків Національ¬ний банк України визначає такі економічні нормативи: мінімальний розмір статутного фонду;
граничне співвідношення між розміром власних коштів ба¬нку і сумою його активів;
показники ліквідності балансу. Визначаються у вигляді но-рмативного співвідношення між активами і зобов’язаннями бан¬ку з урахуванням терміну їх погашення, а також можливості реа¬лізації активів;
розмір обов’язкових резервів, що розміщуються в Націона¬льному банку;
максимальний розмір ризику на одного позичальника. Ви-значається у відсотковому відношенні до загальної суми власних коштів банку. В розрахунок ризику включається вся сума вкла¬день і кредитів даному позичальнику, а також видані за його до¬рученням гарантії, доручення та інші зобов’язання;
максимальні розміри валютного, відсоткового та курсового ри-зиків. Являють собою максимальну суму незбалансованості різних видів активів і пасивів за їх валютною та відсотковою структурою.
Центральний банк здійснює контроль за дотриманням комер¬ційними банками банківського законодавства. У разі систематич¬ного недотримання комерційними банками цього законодавства Центральний банк може:
ставити перед засновниками комерційного банку питання про здійснення заходів з фінансового оздоровлення банку (збі¬льшенню власних коштів, зміні структури активів тощо), про ор¬ганізацію чи ліквідацію банку;
застосовувати санкції у вигляді стягнення грошового штра¬фу в розмірі додаткового доходу, одержаного внаслідок неправо¬мірних дій банку;
підвищувати норми обов’язкових резервів; призначати тимчасову адміністрацію для управління бан¬ком на строк, необхідний для його фінансового оздоровлення; відкликати ліцензію на здійснення банківських операцій.
Банк уряду
Національний банк організовує і здійснює через уповноважені банки касове обслуговування державного бюджету України.
Законом України «Про Національний банк України» Націона¬льному банку забороняється фінансувати дефіцит державного бюджету.
До 1995 р. надання прямих кредитів на покриття дефіциту державного бюджету здійснювалося Національним банком України в межах, установлених Верховною Радою України при затвердженні державного бюджету на відповідний рік. Почи¬наючи з другої половини 1995 р., покривати дефіцит бюджету можна лише за рахунок випуску державних цінних паперів, а на Національний банк України покладено виконання операцій з державними цінними паперами, для обліку яких створено де¬позитарій.
Центральний банк створює і організовує діяльність Державної скарбниці, забезпечує зберігання резервних фондів грошових знаків, дорогоцінних металів і золотих запасів; представляє інте¬реси України у відносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаці¬ях, де міжнародне співробітництво передбачене на рівні центра¬льних банків.
Організатор міжбанківських розрахунків
Із січня 1994 р. Національний банк, відповідно до покладених на нього функцій, створив і запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з використанням прогресивних тех¬нологій у банківській справі, до якої нині залучена банківська си¬стема України. Для функціонування цієї системи в Автономній Республіці Крим та кожній області створено регіональні розраху¬нкові палати. Вони об’єднуються у загальнодержавну мережу розрахункових палат України, на верхньому рівні якої знаходить¬ся Центральна розрахункова палата у м. Києві.
Система обслуговується комплексом програмно-технічних засобів, які забезпечують обмін електронними документами, їх перевірку, аналіз та захист від несанкціонованого втручання. Нині банківські установи працюють в системі електронних між¬банківських розрахунків Національного банку України за одною із 7 моделей обслуговування консолідованого кореспондентсь¬кого рахунка. З березня 2001 р. НБУ тестувало систему миттє¬вих платежів (СМП), яка працює в режимі реального часу. З 15 травня 2004 р. система працює в робочому режимі. Для об¬слуговування в новій системі банки мають укласти угоду з Центральною рахунковою палатою. У майбутньому, за допомо¬гою СМП Україна матиме можливість підключитися до Євро¬пейської СМП «Таргет».
Структура НБУ
Структура Національного банку побудована за принципом де-централізації з вертикальним підпорядкуванням. Структуру На-ціонального банку України становить центральний апарат та його функціональні органи (Центральна розрахункова палата, через яку проходять усі міжбанківські платежі, Центр міждержавних розрахунків, Центральне сховище тощо); Кримське республікан¬ське, обласні управління і розрахункові центри при них, регіона¬льні відділення і розрахунково-касові центри в містах і районах; низка організацій при Національному банку.
Вищим органом Національного банку є Рада Національного банку України. Керівним органом Національного банку є Прав¬ління Національного банку України.
Рада Національного банку складається з 14 осіб, половина з яких, включаючи Голову НБУ, призначаються Указом Президен¬та, а інші 7 — Постановою Верховної ради України.
Особи, кандидатури яких підлягають затвердженню Верхов¬ною Радою України, проходять обговорення на спеціальному відкритому засіданні профільного комітету Верховної Ради України, який вносить свої рекомендації Верховній Раді України. Чергове призначення Ради Національного банку здійснюється не пізніше, ніж за 3 місяці до закінчення строку повноважень попе¬редньо призначених членів Ради Національного банку. Строк по¬вноважень членів Ради Національного банку — 7 років. Голова Ради Національного банку та його заступник обираються Радою Національного банку строком на 3 роки.
Правління Національного банку, згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики, через відповідні монетарні інстру¬менти та інші засоби банківського регулювання забезпечує реалі¬зацію грошово-кредитної політики, організовує виконання інших функцій згідно із Законами та здійснює управління діяльністю Національного банку.
Очолює правління Національного банку голова Національного банку, який призначається Верховною Радою України за подан¬ням Президента України строком на 5 років.
1. 3. ФУНКЦІЇ ТА ОПЕРАЦІЇ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ в УКРАЇНІ
Як уже було сказано, другий рівень банківської системи скла¬дається з комерційних банків. Банком з юридичної точки зору прийнято вважати фінансово-кредитну установу, яку зареєстро- вано як банк і яка може здійснювати сукупність операцій, відне¬сених до кола банківських.
Банківська діяльність в Україні має здійснюватися згідно із Законом України «Про банки та банківські діяльність» від
07.12.2000 р. Цим законом визначено значний перелік операцій, які віднесено до банківської діяльності, зокрема:
залучення коштів фізичних і юридичних осіб (до запитання і на певний строк);
розміщення залучених коштів від свого імені та за свій ра¬хунок кредитними та інвестиційними операціями;
відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юри¬дичних осіб;
здійснення розрахунків за дорученням фізичних та юриди¬чних осіб, банків-кореспондентів;
інкасація коштів, векселів, платіжних і розрахункових до¬кументів та касове обслуговування фізичних та юридичних осіб;
купівля-продаж іноземної валюти в готівковій і безготівко¬вій формах;
операції з банківськими металами; видача банківських гарантій; операції з платіжними картками.
Отже, банки — це особливі економічні інститути, що акуму¬люють грошові кошти, надають кредити, здійснюють розрахунки на грошовому ринку. Саме таке визначення можна дати банку в економічному розумінні.
Комерційні банки також часто розглядаються у двох аспек¬тах — широкому та вузькому:
• у широкому розумінні комерційний банк — це будь-який банк, що функціонує на другому після центрального банку рівні банківської системи;
• у вузькому розумінні комерційний банк — це банк, який виконує певний набір базових банківських операцій та єдиною метою якого є одержання прибутку.
Залежно від економічного змісту всі види діяльності комер¬ційних банків прийнято поділяти на три групи (рис. 1.2):
• пасивні операції;
• активні операції;
• послуги.
За рахунок пасивних операцій формуються ресурси комер¬ційного банку, які необхідні йому для забезпечення нормальної діяльності, підтримання ліквідності на належному рівні та отри¬мання запланованого доходу. Акумульовані в результаті пасив¬них операцій грошові кошти становлять переважну частину ре¬сурсів банку, що визначає важливу роль цих операцій у його дія¬льності. Пасивні операції включають: залучення коштів юридич¬них осіб та вкладів населення; отримання кредитів від комерцій¬них банків та центрального банку; випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов’язань. Результати пасивних операцій ві¬дображаються в пасиві балансу банку.
Рис. 1.2. Основні види операцій та послуги комерційного банку
Активні операції — це розміщення банком власних та залу¬чених коштів з метою отримання прибутку. До активних опера¬цій належать: надання кредитів юридичним та фізичним особам, вкладення в цінні папери, формування касових залишків та резе¬рвів, формування інших активів (придбання приміщень, облад¬нання тощо). Результати активних операцій відображаються в ак¬тиві балансу банку. Активні операції тісно пов’язані з пасивними операціями. Комерційний банк, розміщуючи грошові кошти в ак¬тиви, постійно стежить, щоб частина коштів знаходилась у ви¬гляді обов’язкових та вільних резервів, і терміни вкладень в ак¬тиви відповідали термінам залучення коштів в пасиви. Крім того, кредитні операції банків призводять до появи додаткових коштів у пасивах. Усе це потребує від банку управління активами та па-сивами в їх взаємозв’язку як єдиним комплексом банківської дія¬льності.
Крім операцій, пов’язаних з формуванням банківських паси¬вів та активів, комерційні банки займаються і іншими видами діяльності, які дістали назву банківських послуг. До банківсь¬ких послуг належать: розрахункові, касові, трастові (довірчі), посередницькі, консультаційні та ін. Істотною ознакою банків¬ських послуг є те, що для їх надання банку не потрібні додатко¬ві ресурси. Свою діяльність щодо надання послуг банк здійс¬нює, як правило, в процесі проведення пасивних і активних операцій. Доходи від послуг банки отримують, як правило, не у вигляді відсотків, а у формі комісійних. Банківські послуги приносять банку стабільний дохід і є практично безризиковим видом діяльності.
Для того щоб банк зміг розпочати свою роботу, він має бути зареєстрованим. Комерційний банк вважається створеним і набу¬ває статусу юридичної особи з часу його реєстрації НБУ в Респу¬бліканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та фінансово- кредитних установ. Порядок реєстрації і ліцензування встанов¬лений Законом «Про банки і банківську діяльність» і докладно викладений у Постанові НБУ № 375 від 07.12.2003 р. «Про за¬твердження Положення про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій».
Для державної реєстрації й одержання ліцензії на здійснення банківських операцій банки надають наступні документи:
заяву з клопотанням про державну реєстрацію кредитної організації та видачі ліцензії на здійснення банківських операцій установчий договір; статут;
протокол зборів засновників про прийняття статуту та про затвердження кандидатур для призначення на посади керівників виконавчих органів та головного бухгалтера; свідоцтво про сплату державного збору; копії свідоцтв про державну реєстрацію засновників, їх статутні документи та аудиторські висновки про їх фінансо¬вий стан;
декларації про доходи засновників — фізичних осіб;
анкети кандидатів на посади керівників департаментів і го¬ловного бухгалтера банку; за необхідності інші.
Статутний капітал складається із внесків її засновників чи ак¬ціонерів, підтверджених аудитом. Засновниками комерційного банку можуть бути українські та іноземні юридичні й фізичні особи, за винятком профспілкових і політичних організацій, спі¬лок і партій, громадських фондів, рад усіх рівнів, їх виконавчих органів, офшорних компаній і банків. Норматив мінімального розміру статутного капіталу встановлюється НБУ.
Мінімальний розмір статутного фонду становить:
для банків з національним капіталом — еквівалент не мен¬ше ніж 1 млн євро;
для банків з іноземним капіталом, якщо частка іноземного капіталу становить менше ніж 50%, — еквівалент не менше ніж 5 млн євро; якщо частка іноземного капіталу 50% і більше, — не менше ніж 10 млн євро;
якщо у формуванні статутного капіталу банку беруть участь підприємства з іноземними інвестиціями (спільні підпри¬ємства, частка іноземного капіталу в яких перевищує 50%) і час¬тка таких підприємств у статутному капіталі банку становить 10% і більше, та мінімальний розмір статутного фонду має бути не менший ніж 3 млн євро.
Внески засновників, акціонерів до статутного капіталу комер¬ційного банку здійснюються у грошовій формі в національній ва¬люті України та вільно конвертованій іноземній валюті (для не¬резидентів).
Частка будь-якого із засновників банку не повинна перевищу¬вати 35% статутного фонду банку.
Для формування статутного фонду до реєстрації комерційного банку в регіональному управлінні НБУ за місцем створення комер¬ційного банку засновникам відкривається тимчасовий рахунок. На цей рахунок кожен із засновників вносить визначену установчими документами частку статутного фонду. Підставою для відкриття та¬кого рахунку є заява на відкриття рахунку та установчий договір.
На момент реєстрації комерційного банку статутний фонд має бути сплачений у розмірі 30% для банків відкритого типу і 50% — для банків закритого типу.
Після реєстрації банку зібрані кошти перераховуються з тим-часового рахунку комерційного банку на його кореспондентсь¬кий рахунок у регіональному управлінні НБУ за місцем знахо¬дження.
Організаційна структура банку
Банк для виконання своїх функцій має бути упорядкований, тобто мати таку будову, що дасть можливість ефективно коорди¬нувати використання фінансових, трудових, матеріальних та ін¬формаційних ресурсів відповідно до стратегічних цілей діяльнос¬ті банку.
Банки самостійно обирають організаційну структуру управ¬ління залежно від таких факторів: законодавчі обмеження; розмір банку і масштаби його діяльності; юридичний статус (реалізація відносин власності); спеціалізація чи універсалізація діяльності.
У міжнародній банківській практиці найпоширеніші три ви¬ди організаційних структур: лінійна, багатолінійна (штабна), лі¬нійно-штабна. Усі вони грунтуються на двох основних прин¬ципах:
субординація — інстанції органів управління, що прийма¬ють рішення;
функціональна спрямованість діяльності — поділ управлін¬ських та виконавських функцій на всіх рівнях.
Найвищим органом управління комерційного банку є загаль¬ні збори товариства, до компетенції яких належить:
визначення основних напрямів діяльності товариства і за-твердження його планів та звіту про їх виконання;
затвердження річних результатів діяльності банку, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати дивідендів, ви¬значення порядку покриття збитків;
затвердження внутрішніх документів товариства, визначен¬ня організаційної структури;
^ деякі інші повноваження.
Загальне керівництво діяльністю банку здійснює рада банку (спостережна рада банку), яка контролює діяльність правління бан¬ку, а також виконує інші функції, делеговані загальними зборами.
Виконавчим органом банку є правління (дирекція — для ТОВ) або інший орган, передбачений статутом. Типову структу¬ру управління комерційним банком, побудовану за функціональ¬ними ознаками, показано на рис. 1.3.
Правління вирішує всі питання, пов’язані з поточною діяльні¬стю банку, крім тих, що належать до компетенції загальних збо¬рів і ради банку. Очолює правління голова, який має заступників (менеджерів, які очолюють структурні підрозділи банку). Голова правління несе персональну відповідальність перед акціонерами за результати діяльності банку.
Рис. 1.3. Типова організаційна структура комерційного банку
Кредитну стратегію та кредитну політику банку формує кре¬дитний комітет. Він виконує такі функції: затверджує організа¬ційну структуру процесу кредитування, встановлює напрями ди¬версифікації кредитного портфеля, аналізує кредитний ризик портфеля та інших суттєвих ризиків, що пов’язані з кредитуван¬ням, оцінює адекватність резервів на можливі втрати за позика¬ми, приймає рішення щодо надання «великих» кредитів та пері¬одичне списання безнадійних позик.
Контроль за фінансово-господарською діяльністю банку здій¬снює ревізійна комісія. Без її висновку загальні збори акціонерів неправомочні затвердити баланс
