Що таке громадське затримання?
Положеннями ст. 29 Конституції України усім нам гарантується право на свободу та особисту недоторканність. Це одні із ключових прав вільної людини у кожній демократичній країні.

Але у цієї гарантії є виключення. Зокрема, громадське затримання дозволено, щоб зупинити злочин та перешкодити правопорушнику втекти з місця події, чи іншим його спробам уникнути правосуддя, наприклад, знищити речові докази.

Громадське затримання – це тимчасове позбавлення людини свободи пересування. Термін громадське затримання (або «законне затримання») застосовується виключно в кримінальному процесі. Це передбачений законодавством вид тимчасового запобіжного заходу, який можна здійснити без дозволу суду (без ухвали слідчого судді).

Хто може здійснювати громадське затримання?
Застосувати право на громадське затримання на території нашої країни може будь-яка людина, незважаючи на громадянство, соціальний статус, службові обов’язки тощо.

Частина 2 статті 207 Кримінально процесуального кодексу України: «Кожен має право затримати без ухвали слідчого судді, суду будь-яку особу».

Коли можна скористатися правом на громадське затримання?
Законне затримання без ухвали суду передбачено лише у двох випадках: безпосередньо на місці кримінальної події, та під час погоні, якщо правопорушник намагається втекти з місця злочину.

Пункти 1-2 частини 2 статті 207 Кримінально процесуального кодексу України: «1) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення; 2) безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні».

Кого можна законно затримати без ухвали суду?
Щоб зупинити злочин, дозволяється тимчасово позбавити свободи пересування без ухвали суду будь-якого правопорушника.

Чи можна забирати у затриманого речі?
Так, громадянин, який затримав правопорушника, має право вилучити його майно. Це можуть бути речі, використані як засоби та знаряддя вчинення злочину, або речі, що зберегли на собі сліди злочину. Але вилучення – теж тимчасове, до передачі затриманого уповноваженим органам.

Частина 1 статті 168 Кримінально процесуального кодексу України: «Тимчасово вилучити майно може кожен, хто законно затримав особу в порядку, передбаченому статтями 207, 208 цього Кодексу. Кожна особа, яка здійснила законне затримання, зобов’язана одночасно із доставленням затриманої особи до слідчого, прокурора, іншої уповноваженої службової особи передати їй тимчасово вилучене майно. Факт передання тимчасово вилученого майна засвідчується протоколом».

На який час можна позбавити людину свободи пересування в разі громадського затримання?
Якщо правопорушника затримали звичайні громадяни, тобто не представники поліції чи інші уповноважені державою особи, то скільки саме годин можна стримувати людину, в законодавстві окремо не визначено. Але передбачається, що це має бути розумний строк, щоб негайно передати затриманого в руки правоохоронців.

Цікаво, що час затримання особи без ухвали слідчого судді, суду, у такому випадку, починає рахуватися не з моменту припинення злочину, наприклад, а саме з моменту передачі затриманого в руки правоохоронців.

Після цього тимчасово позбавляти людину свободи пересування без ухвали слідчого, суду, можна не більш ніж три доби.

Але тут є нюанси. Виключення стосуються осіб, яким держава гарантувала недоторканість, зокрема, Президента України, народних депутатів, суддів тощо.

Частина 3 статті 207 Кримінально процесуального кодексу України: «Кожен, хто не є уповноваженою службовою особою (особою, якій законом надано право здійснювати затримання) і затримав відповідну особу в порядку, передбаченому частиною другою цієї статті, зобов’язаний негайно доставити її до уповноваженої службової особи або негайно повідомити уповноважену службову особу про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення».

Стаття 209 Кримінально процесуального кодексу України: «Особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою».

Стаття 211 Кримінально процесуального кодексу України:

«1. Строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати сімдесяти двох годин з моменту затримання, який визначається згідно з вимогами статті 209 цього Кодексу.

2. Затримана без ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше шістдесяти годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу».

Пункт 2 частини 1 статті 482 Кримінально процесуального кодексу України: «затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, якщо таке затримання є необхідним для попередження вчинення злочину, відвернення чи попередження наслідків злочину або забезпечення збереження доказів цього злочину. Суддя має бути негайно звільнений, якщо мета такого затримання (попередження вчинення злочину, відвернення чи попередження наслідків злочину або забезпечення збереження доказів цього злочину) досягнута».

Абзаци 5-7 частини 2 статті 482-2 Кримінально процесуального кодексу України:

«Без дозволу слідчого судді, винесеного на підставі клопотання, погодженого Генеральним прокурором (особою, що виконує обов’язки Генерального прокурора), дозволяється затримання народного депутата України лише у разі, якщо останнього застали під час вчинення або безпосередньо після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, пов’язаного із застосуванням насильства, або такого, що спричинив загибель людини.

Орган або посадові особи, які затримали народного депутата України, повідомили йому про підозру або застосували до нього запобіжний захід, або здійснили інші слідчі дії (крім обшуку та негласних слідчих (розшукових) дій), зобов’язані негайно, але не пізніше 24 години з моменту вчинення таких дій, повідомити про це Голову Верховної Ради України.

У разі вчинення дій, зазначених в абзаці шостому цієї частини, стосовно Голови Верховної Ради України орган або посадові особи зобов’язані негайно, але не пізніше 24 години з моменту вчинення таких дій, повідомити про це Першого заступника Голови Верховної Ради України».

Чи можна під час громадського затримання застосовувати проти правопорушника особисті засоби захисту чи зброю?
Передбачається, що дії, які застосовуються до правопорушника, мають бути співрозмірними тій загрозі, яку він створює.

Тому слід дотримуватися принципу: «сила на силу». Тобто, якщо він не озброєний, застосовувати проти нього зброю не можна. Інакше це буде кваліфіковане як перевищення меж необхідної оборони та крайньої необхідності.

Також, особисті засоби захисту рекомендується застосовувати лише у разі загрози з боку правопорушника.

Якщо сміливець, затримуючи злочинця, сам постраждав, чи компенсує держава нанесену йому шкоду?
Наразі додатковий соціальний захист передбачено лише представникам державних уповноважених органів та членам громадських формувань (або їх родинам), які постраждалі під час виконання завдання з охорони громадського порядку.

В інших випадках питання щодо компенсації моральної та матеріальної шкоди вирішується в цивільно-правовій спосіб, тобто через звернення до суду з позовом проти кривдника.

Додаткове. Якщо особа, яка здійснила затримання, також є очевидцем злочину, вона зобов’язана давати показання як свідок під час досудового розслідування та судового розгляду справи. Такий обов’язок передбачений частиною 2 статті 66 Кримінального процесуального кодексу України. За завідомо неправдиве показання або відмову давати показання особу може бути притягнуто до кримінальної відповідальності відповідно до статей 384, 385 Кримінального кодексу України.

Винятком є відмова давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом – в даному випадку відмова давати показання є гарантованим конституційним правом кожного громадянина.