Основним документом для визначення найманців є міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців, прийнята  ООН 4 грудня 1989р. Ратифікована Верховною Радою України 14.07.1993р.

Оригінальний текст – International Convention against the Recruitment, Use, Financing and Training of Mercenaries

Текст конвенції на сайті ВР України https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_103#Text

Ключовим моментом для розуміння терміну “найманець” є наступне визначення:
Термін “найманець” означає будь-яку особу, яка:

а) спеціально завербована на місці або за кордоном, щоб
битися у збройному конфлікті;

b) беручи участь у воєнних діях, керується головним чином
бажанням одержати особисту вигоду і якій дійсно обіцяно стороною
або за дорученням сторони, що перебуває у конфлікті, матеріальну
винагороду, що істотно перевищує винагороду, яка обіцяна чи
виплачується комбатантам такого ж рангу і функції, які входять до
особового складу збройних сил даної сторони;

c) не є ні громадянином сторони, що перебуває у конфлікті, ні
особою, яка постійно проживає на території, що контролюється
стороною, яка перебуває у конфлікті;

d) не входить до особового складу збройних сил сторони, що
перебуває у конфлікті; та

e) не послана державою, яка не є стороною, що перебуває у
конфлікті, для виконання офіційних обов’язків як особи, яка
входить до складу її збройних сил.

Особа, яка не відповідає пункту d) або e)  не може вважатись  найманцем в принципі. При цьому у юридичній практиці пункт a) є ключовим, а пункти b) і c)  – лише додатковими ознаками найманця.

Також існує суперечність у трактуванні визначення “збройних сил” – як правило до цього визначення також зараховуються усі державні формування, які беруть участь в бойових діях в конкретному регіоні (поліція, прикордонні війська, державна воєнізована охорона і т.д.)