Одна з найвидатніших теорій особистості була створена 3ігмундом
Фрейдом (1856—1939). 3. Фрейд уподібнив психіку айсбергу, в яко-
му лише невеличка частина виступає над поверхнею води і є сферою
свідомого, тоді як більша частина айсберга перебуває під водою – це
сфера несвідомого, і саме там, у просторі несвідомого, можна знайти
прагнення, пристрасті, витіснені думки та почуття, що здійснюють
контроль над свідомими думками та вчинками людини.
Вчений виділив дві основні групи людських інстинктів: еротич-
ні (інстинкти життя) і руйнівні (інстинкти смерті). Енергія інстинк
тів життя називається «лібідо». Інстинкти життя включають голод,
спрагу, інстинкт самозбереження, сексуальний потяг. Інстинкти
смерті — деструктивні сили, що можуть бути спрямовані як всере-
дину індивіда (мазохізм або самогубство), так і зовні (ненависть та
агресія). Фрейд стверджував, що поведінка людини повністю детер-
мінована її сексуальними і агресивними потребами. Задоволення
цих потреб стикається з перешкодами з боку навколишнього світу,
суспільства, тому вони пригнічуються і створюють сферу «несвідо-
мого».
З. Фрейд представив психічне життя особистості як постійну арену
боротьби між непримиренними силами свідомого і несвідомого, розуму
та інстинктів, які змагаються за контроль над поведінкою. Така кон-
цепція психічного життя має назву психодинамічної.
Відповідно до поглядів З. Фрейда, структуру особистості утво-
рюють три основних компоненти: «Воно», «Я» і «Над-Я».
«Воно» (Ід) – це базова і найдавніша структура психічного жит-
тя особистості. У ній зосереджені інстинктивні, примітивні, спадкові
аспекти особистості. Це скарбниця примітивних інстинктивних праг-
нень, емоцій, спогадів, забутих дитячих образ, травм, вороже ставлен-
ня до своїх батьків, невтілені сексуальні бажання. Все це свідомість
відкидає і сприймає як неприйнятне. «Воно» – темне, хаотичне, біо-
логічне несвідоме, що не знає законів та не підпорядковується прави-
лам, вільне від обмежень. Провідні компоненти Ід – це сексуальні та
агресивні потяги, які вимагають негайного втілення, реалізації.
Друга структура особистості – «Я» (Его), на думку З. Фрейда, та-
кож є вродженою і розташовується як в свідомому шарі так і в перед-
свідомості. Таким чином, ми завжди можемо усвідомити своє «Я»,
хоча це і нелегко. На відміну від Ід, природа якого виявляється в по-
шуку задоволення, Его підпорядковується принципу реальності, мета
якого – збереження цілісності організму. Принцип реальності дає
можливість індивідууму гальмувати, переадресовувати або поступово
давати вихід грубої енергії Ід у рамках соціальних обмежень. Его здат-
не спрямовувати поведінку в потрібне русло, щоб інстинктивні потреби
задовольнялися безпечним для самого індивідуума і для інших людей
способом. Его відповідає за довільну поведінку, може контролювати і
пригнічувати інстинкти, прагне до послаблення напруги і посилення
задоволення.
«Над-Я» (Суперего) – це третій, найпізніший компонент особис-
тості, інтерналізована версія суспільних норм і стандартів поведінки,
морально-етична інстанція особистості. Людина не народжується із
Суперего. Суперего у процесі соціалізації формується з Его і слугує
цензором вчинків та думок останнього. Це внутрішня репрезентація
традиційних цінностей та ідеалів суспільства в тому вигляді, який
сформовано виховними впливами, насамперед сім’ї. Суперего вико-
нує такі функції: совість, самоспостереження і формування ідеалів.
Система життєво важливих потреб, що складає зміст «Воно»,
постійно вимагає задоволення і несвідомо спрямовує психічну ак-
тивність людини, регулюючи її психічні процеси і стани. Несві-
домі потяги, що йдуть від «Воно» знаходяться в стані конфлікту
з соціальними і моральними нормами поведінки, які містяться в
«Над-Я», тому між «Воно» і «Над-Я» існують постійні і немину-
чі протиріччя. Вони вирішуються за допомогою «Я» – свідомості,
що, діючи відповідно до принципу реальності, намагається розумно
примирити обидві конфліктуючі сторони таким чином, щоб потяги
«Воно» були максимально задоволені і при цьому не було порушено
норми суспільної моралі.
Можливість підтримувати своє психічне здоров’я залежить
від механізмів психологічного захисту, які допомагають людині
пом’якшити конфлікт між «Воно» і «Над-Я». Фрейд виділяв декіль-
ка захисних механізмів, головними з яких є витіснення (перенесен-
ня в підсвідомість думок і почуттів, що викликають страждання);
проекція (процес, за допомогою якого людина приписує власні не-
прийнятні думки і почуття іншим людям, покладаючи таким чином
на них провину за свої недоліки); заміщення (переадресація агресії
з одного об’єкта на інший); сублімація (заміна сексуальних або агре-
сивних потягів на соціально прийнятні форми поведінки).
У кожної людини є свій набір захисних механізмів, сформова-
них у дитинстві. Проте, не дивлячись на наявність захисту, витісне-
ні бажання прориваються в свідомість у формі сновидінь, фантазій,
«випадкових» обмовок, неочікуваних дій і вчинків. Отже, подавле-
ні мотиви продовжують діяти і істотним чином впливають на пове-
дінку людини.
З. Фрейд визначив порядок розгортання психосексуальних ста-
дій протягом дозрівання організму (біологічний чинник розвитку) і
вважав, що ці стадії універсальні і властиві всім людям, незалежно
від їх культурного рівня. Періодизацію вікового розвитку З. Фрейда
називають психосексуальною теорією особистості, оскільки цен-
тральна лінія його теорії пов’язана з сексуальним інстинктом. Назви
стадій розвитку особистості (оральна, анальна, фалічна, геніталь-
на) вказують на основну тілесну (ерогенну) зону, з якою пов’язано
відчуття задоволення. Основні чинники розвитку особистості в
психосексуальній теорії Фрейда: внутрішній (біологічне дозріван-
ня, реформування кількості і спрямованості сексуальної енергії) і
зовнішній (соціальний, вплив спілкування з батьками). Цінність да-
ного підходу в тому, що вперше було вказано на значущість періоду
дитинства у подальшому розвитку особистості.
У теорії особистості 3. Фрейда містяться як деякі продуктивні
наукові положення (про складність, багатоплановість структури
особистості, про свідоме й несвідоме, про внутрішні суперечності
особистості), так і суперечливі погляди на природу особистості. Вже
сучасники 3.Фрейда і навіть його учні вбачали у психоаналітичному
вченні низку дискусійних моментів. Так, найбільшій критиці були
піддані погляди на мотивацію людської поведінки, яку З.Фрейд
пов’язував переважно з природженими інстинктивними (сексу-
альними та руйнівними) потребами, на фатальний антагонізм між
свідомим і несвідомим та між індивідом і суспільством. Виникла
потреба у подоланні біологізаторських поглядів на особистість, у
соціалізації фрейдистської теорії особистості, що й було здійснено
неофрейдистами. Несвідоме наповнювали новим змістом. Місце нере-
алізованих сексуальних потягів посіли колективне несвідоме («архе-
типи»), виражене в міфології, релігійній символіці, мистецтві та пере-
дане у спадок (К. Г. Юнг), прагнення до влади внаслідок відчуття
неповноцінності (А. Адлер), неможливість досягти гармонії із соці-
альною структурою суспільства і відчуття самотності, яке при цьому
виникає (Е. Фромм) та інші психоаналітичні механізми конфлікту
особистості і суспільства.